10 причин, звідки ми знаємо, що Христос воскрес

10 причин, звідки ми знаємо, що Христос воскрес https://credo.pro/2021/04/262426 Юлія Завадська

04

Великдень — це не вшанування якогось міфу чи важливий психологічний символ. Це пам’ять про історичну подію.

Важливо, щоб ми розуміли, що проголошує Церква. Канадський психолог Джордан Пітерсон, який часто виступає на YouTube, підкреслює психологічну й символічну важливість воскресіння як визволення; але, за його словами, саме питання воскресіння Ісуса з мертвих «оповите мороком і дуже складне».

Учений помиляється. Все зводиться до зовсім нескладного питання: «Чи в певний період історії Ісус Христос був мертвий, а потім знову повернувся до життя?» Докази, що дають ствердну відповідь на це питання, неспростовні: так, Ісус буквально воскрес із мертвих.

Ось деякі з них:

– Як ми можемо зустріти Ісуса, якщо не були очевидцями Його подорожей Палестиною? Бо Він воскрес і живе і сьогодні.

– Як ми можемо отримати відпущення гріхів у Таїнстві Примирення? Бо після воскресіння Він дихнув на апостолів і дав їм владу відпускати гріхи.

– Чому ми віримо в Небо? Бо Ісус воскрес із мертвих і зійшов на Небо для нас.

 

 

1.Аргумент слабкості Ісуса

Важливо зрозуміти, як саме ведеться розповідь у Новому Завіті. Вона аж ніяк не нагадує «міф про воскресіння» чи легенду про фенікса, який постав із попелу, — на що вказують скептики, зокрема Пітерсон.

Ісус у Святому Письмі показаний не як всемогутній міфічний герой, який легко розправляється зі своїми ворогами. В Ньому є слабкість. Він просить Бога: «Отче, якщо це можливо, віддали від Мене цю чашу», а потім голосно кричить: «Боже мій, Боже мій, чому Мене покинув?»

Після розп’яття Ісуса учні не згадують Його як героя, а пам’ятають цю Його слабкість. Апостоли повертаються, бо сталося щось надзвичайне: їхній переможений лідер повернувся з країни померлих.

 

 

2.Аргумент слабкості апостолів

Якщо припустити, що апостоли самі вигадали християнство, то вони щонайменше не зробили цього так, як більшість творців нових релігій. Не представили самих себе у позитивному світлі, як гідних поваги і довіри. В Новому Завіті міститься багато описів їхніх слабостей.

Як зазначає Катехизм Католицької Церкви (п.643): «Євангелії далекі від того, щоб показати спільноту, охоплену містичною екзальтацією; вони показують нам пригнічених (“повних смутку”, Лк 24,17) і переляканих учнів. Тому вони не повірили святим жінкам, коли ті прийшли від гробу, а “слова ці видавалися їм простим верзінням” (Лк 24,11). Коли Ісус явився одинадцятьом Пасхального Вечора, то “докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили Його воскреслого із мертвих” (Мк 16, 143)».

Якщо апостоли самі придумали християнство, то зробили це дуже незграбно, залишивши багато причин для того, щоб їм жодним чином не вірити.

 

 

3.Навернення Савла

Крім дванадцятьох апостолів, маємо ще святого Павла, який із найзавзятішого переслідувача християн став невтомним проповідником вчення Христа після особистої з Ним зустрічі. Ця небувала переміна — з Савла, противника вчення християн, на Павла, який не втомлюється проголошувати те ж саме вчення, — має сенс лише у світлі воскресіння Ісуса. Але не має жодного сенсу, якщо воскресіння не було.

Павло постійно повертається до факту воскресіння Христа, також і тоді, коли його засудили. Навернення — фундамент його віри й змінює буквально все. Він навіть каже такі слова: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1Кор 15,14).

Святий Павло поставив усе на справжність воскресіння Христа і до цього ж закликає нас.

 

 

4.Відсутність дискусій про факт воскресіння у ранній Церкві

Рання Церква дискутувала щодо багатьох питань першочергового значення, зокрема щодо природи воскресіння, але ніколи — щодо самого факту воскресіння, який був очевидним і незаперечним.

У євангельській розповіді св.Йоана, коли вони разом зі св.Петром увійшли до порожнього гробу, — побачили, «що полотнище лежить, а й хустка, що в Нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці» (Йн 20,7). Йоанові стає зрозуміло, що Ісуса не забрали з гробу ані що Він не воскрес, як Лазар. Йоан знає, що сталося щось нове; як каже євангеліст: «побачив і повірив».

 

 

5.Віра мучеників

Від початку існування Церкви і донині християни добровільно віддають своє життя за віру у воскресіння Христа. Для них Воскресіння — це не прекрасна мрія, якій вони себе присвячують, а відчутна реальність, в ім’я якої вони страждають і готові скласти за неї найвищу жертву.

Як казав мученик Ігнатій у 108 році: «Він справді воскрес, а покликав Його Отець, який так само кличе з мертвих нас, тих, хто вірить у Нього через Ісуса Христа». Невдовзі після цих слів мученика розірвали леви.

Також мученик Полікарп, якого спалили за віру на вогнищі у 155 році, казав: «Той, хто Його покликав із мертвих, дасть воскреснути і нам, якщо ми будемо виконувати Його волю, йти шляхом Його заповідей і любити те, що Він сам любив».

 

 

6.«Суперечливі» свідчення

Євангелісти у своїх розповідях показують багато різних деталей і матеріалів із різних джерел, кожний з яких згадує про факт воскресіння. Маємо історію про дорогу до Емаусу, розповідь про сніданок на березі моря; бачимо Тому, який переконується, що Ісус і надалі має на тілі сліди ран, дізнаємося історію Марії Магдалини тощо. Всі вони свідчать про факт Воскресіння.

Скептичні читачі Біблії вказують на суперечності між багатьма розповідями; проте захисники Святого Письма пояснюють, що вони можуть співіснувати.

Часто в таких дискусіях ми втрачаємо з поля зору найсуттєвіше: ці оповідання показують переживання різних людей щодо однієї й тієї ж події, проте це не свідоме діяння якоїсь групи людей з метою «створити» факт.

 

 

7.Очевидці

У Посланні до коринтян, яке біблісти датують приблизно 53 роком, св.Павло розповідає про те, що живий Ісус об’явився одночасно 500 особам. Якби це було неправдою, важко було би «безкарно» стверджувати в такий короткий час після такої події, що вона мала місце.

Коли св. Павло постійно повертається до Воскресіння, то наводить два суттєвих факти: гріб порожній, а Ісус об’явився багатьом. Це переконливі докази; якби було інакше, то слухачі й читачі його слів охоче би на це вказали.

 

 

8.Нехристиянські джерела

Насправді є багато свідчень існування Ісуса в стародавніх текстах таких авторів, як Тацит, Пліній молодший, Йосиф Флавій і грецький сатирик Лукіян Самосатський. Згадує про Ісуса також вавилонський Талмуд. Усі джерела розповідають про різні аспекти життя Ісуса.

Йосиф Флавій, єврейський історик, написав у 93р. розповідь, у якій згадує, що Ісуса розіп’яли, а потім Він об’явився живий серед своїх послідовників. Хоча деякі науковці ставлять під сумнів цей текст, є досить багато версій, які підтверджують факт смерті Ісуса, який потім якимось чином повертається з країни смерті до життя.

Тацит згадує про Ісуса, вказуючи, що Його розп’яття не поклало край «забобону» християнства. І хоча різні тексти по-різному розповідають про те, що сталося в Єрусалимі, Тацит зауважив дуже суттєвий момент: чому смерть Ісуса не була кінцем релігії, яку Він проголошував? Тому, що Він воскрес із мертвих.

 

 

9.Ісус не помер вдруге

Ми маємо докази не лише воскресіння Ісуса, а і Його божественності.

Сьогодні маємо свідчення людей, які повернулися до життя після короткого досвіду смерті. Новий Завіт показує історії тих, хто повернувся до життя після довшого часу смерті. Як пише Катехизм Католицької Церкви (646): «Воскресіння Ісуса істотно відмінне. Він у своєму воскреслому тілі переходить зі стану смерті до іншого життя поза часом і простором. Тіло Ісуса у Воскресінні наповнене силою Святого Духа; Він бере участь у Божественному житті у стані своєї слави, так що св. Павло міг сказати про Христа, що Він є людиною “небесною”».

Ісус воскрес не для того, щоб знову померти. Саме тому ми — свідки.

 

 

10.Народждення історичної релігії

Попри переслідування, християнство поширювалося і розвивалося, і не завдяки особистим якостям апостолів чи особливої користі від визнанні віри в Христа. Апостоли були людьми слабкими, а за визнання вчення Ісуса загрожувало серйозне покарання. Тим, що дозволило розвиватися вірі в Христа, був досвід Воскресіння, свідками якого були перші християни.

Великдень — це не вшанування якогось міфу чи важливий психологічний символ. Це пам’ять про історичну подію, яка є фундаментом усієї нашої надії, радості й щастя.

Христос воістину воскрес, а значить наша віра не даремна!

 

Переклад CREDO за матеріалами: Том Гупс, Aleteia

 

April 04, 2021 at 03:00AM CREDO https://credo.pro

Leave a Reply

Your email address will not be published.