11 римських правителів, що намагалися знищити християнство — і зазнали поразки

11 римських правителів, що намагалися знищити християнство — і зазнали поразки

Швейцарський теолог Ганс Урс фон Бальтазар припускав, що Римська імперія, яка і сама поволі конала, ще не усвідомлюючи цього, вважала християн небезпечними.

Їх переслідували, оскільки «від самого початку християнство сприймалося як тотальна і надзвичайно небезпечна революція». Частково це випливає з того факту, що римська ієрархія вважала свій імпортований із грецького середовища політеїзм необхідним для підтримання порядку у суспільстві.

Як нам відомо, римські правителі швидко перейшли від просто «косих поглядів» у бік новонавернених християн до їхнього масового знищення. З чим це пов’язано? 

Для однопартійного демагога завжди доречно мати під рукою «цапа-відбувайла» на випадок, якщо щось піде не так. Традиційно ця роль покладалася на єврейський народ, із середовища якого походили і перші християни. Крім цього, якщо правителі перетворюються на вбивць, то їхній неіснуючій совісті стає значно легше знищувати їхніх ворогів.

Ким були ці божевільні лідери? Ось найгірші з них.

 

1.Нерон (37-68)

Перший, найгірший і найбожевільніший із психопатичних кесарів, чиє жорстоке правління значно полегшило завдання його наступникам, оскільки їм було простіше відновити вже створені практики або продовжити розпочату бійню. Його історія та легенда настільки загальновідомі, що не потребують окремих пояснень, за винятком того, що саме він розпочав організовані переслідування християн. Однак подібно до того як соціалісти люблять знаходити приємні слова про маніяків-убивць на кшталт Сталіна («він індустріалізував Радянський Союз»), так і про Нерона говорять, що «його правління перевершувало правління решти римських імператорів». Так, його правління починалося досить добре, і його справді супроводжувало багато корисних будівельних робіт, але саме він розпочав повномасштабну різанину тих, хто вірить у Христа, і чинив такі жорстокості, від яких сьогодні здригається навіть наша приглушена постмодерна чутливість.

 

2.Веспасіан (69-79)

Ще один імператор, до спадку якого входять не лише гоніння на християн, а й знищення храму в Єрусалимі у 70 р. Його десятилітнє правління стало свідком того, як Рим залишав свої сліди завоювань на землях Баварії та Британії. Унікальність Веспасіана полягала у тому, що він був сенатором і солдатом, тож не дивно, що він був макіавеллістом ще до того, як цей термін з’явився на світ. Він бачив процес становлення своєї династії, головним наслідком чого стало правління божевільного Доміціана.

 

3.Доміціан (81-96)

Майже кожен із великих письменників того часу, від Плінія до Светонія, стверджує, що Доміціан, чиє правління тривало довше, ніж правління майже будь-кого з тогочасних римських імператорів, був тираном. З цим міг би цілком погодитися Йоан Євангеліст, якого у 95 році занурили у киплячу олію за наказом цього імператора. Однак олія подіяла на нього як освіжаюча ванна, і імператор, зрозумівши що не може знищити улюбленого учня Христового, вислав його на остров Патмос, де той написав книгу Одкровення.

 

4.Траян (98-117)

На думку античного письменника Плінія, Траян, у кращому випадку, був монархом, у будь-якому разі — самодержцем, а у гіршому — тираном. У своїх відносинах із римським Сенатом він був справедливим — по-своєму немале досягнення, оскільки стосунки із цією шанованою колись інституцією у імператорів були, в кращому випадку, напруженими, — і сенатори офіційно піднесли його до божественного статусу після смерті; так з’явилася знаменита «Траянова колонна» в Римі, яка стоїть там і сьогодні. Незважаючи на те, що він був одним із «хороших кесарів», він продовжив переслідування християн у тому ж масштабі і за допомогою військових завоювань розширив територію Римської імперії більше, ніж будь-який інший правитель із часів Цезаря Августа. Він також був палким шанувальником кривавих  гладіаторських ігор.

 

5.Адріан (117-138)

Як і Траян, цей імператор також мав іспанське походження (можливо, був двоюрідним братом Траяна) і прославився будівництвом стіни на півночі Британії. Адріан продовжував політику Траяна щодо християн — активного полювання на них від дому до дому не проводилося, але тих, хто порушував норми римської політеїстичної системи вірувань, жорстоко переслідували. Цей поет-воїн дав бій Британії та Африці і віддав наказ про чергове жорстоке знищення палестинських євреїв.

 

6.Марк Аврелій (161-180)

Свого часу він прославився як філософ, воїн та стоїк, а у наш час здобув популярність великою мірою завдяки його образові у фільмі «Гладіатор» 2000 року. За його правління гоніння на християн посилилися, хоча певні історики вважають, що це не було особистою ініціативою імператора. «Добре пам’ятати, що переслідування християн у цю епоху не були настільки централізованими, як ми думаємо: вони мали епізодичний характер, і відбувалися переважно у провінціях, а не у самому Римі», — зазначає один із таких істориків. Незважаючи на це, Марк Аврелій, попри свої численні завоювання, блиск філософської думки та централізацію Риму, не зробив нічого для запобігання переслідувань християн, і, можливо, багато чим посприяв їм.

 

7.Максимін Фракієць (235-238)

Можна бути цілком впевненими у тому, що цей імператор особисто відповідальний за масові переслідування християн на території Римської імперії. Не хто інший як Євсевій Кесарійський у своїй праці, присвяченій історії ранньої Церкви, стверджує, що під час гонінь на християн у 235 році Максимін зіслав св.Іполита і св.Понтіана, папу римського, на острів Сардинія, де вони і померли.

 

8.Децій (249-251)

Це один із двох римських імператорів (другим був Діоклетіан), що брутально поставив ногу на горло віруючим християнам. У 250 році Децій вирішив, що всі християни мусять віддати шану римським поганським богам або ж прийняти смерть, і довів ці лихі слова такими ж лихими діяннями. Ця різанина увійшла в історію як гоніння Деція на християн, оскільки він особисто керував убивствами. Це переслідування забрало життя св.Фабіана, папи римського. Гоніння зайшли так далеко, що християнство було забороненим на території Римської імперії. Смерть Деція лише за рік після введення у дію його указу стала милосердним визволенням для християн.

 

9.Валеріан (253-260)

Валеріан був людиною, чиє правління, — як і організований ним терор, — вийшло з-під його власного контролю. Він продовжував убивати християн, як і його попередник Децій, і його жертвами стали зокрема такі великі святі як Лаврентій Диякон, Діонісій Паризький, Кипріан та папа Сікст ІІ. Однак він постійно воював із персами, які в результаті взяли імператора у полон, де він і загинув. Це розігнало хвилю безладів по всій імперії і стало передвісником її розпаду.

 

10.Діоклетіан (284-305)

Діоклетіан, перевершивши у своїх злодіяннях навіть Деція, організував Велике гоніння, наслідком якого стало повне знищення християн у всіх віддалених частинах Римської імперії. Створивши своєю кровожерливістю величезну кількість ранніх мучеників та святих, імператор залишив свою посаду ще до кінця свого життя. Однак великої шкоди вже було заподіяно: його переслідування стали одними з найстрашніших за всю історію людства.

 

11.Констанцій і Ґалерій (початок IV ст.)

Їх правління зараховують до одного цілого, оскільки один із них правив на Заході, а другий — на Сході. Обидва вони продовжили терор, що включав у себе як знищення християнських церков, так і самих християн. Однак християнська історія краще ставиться до Констанція через його одруження зі святою Єленою, що знайшла у Святій Землі Хрест Господній і стала матір’ю Константина Великого, чий Міланський едикт 313 року проголосив терпимість до християнства. Згідно з легендою, сам Константин прийняв Таїнство хрещення від святого Євсевія Нікомедійського. Однак його батько, Констанцій, попри думку деяких, не був прихованим християнином, а Ґалерій доповнював його недовіру до християнства своїми повномасштабними переслідуваннями.

 

Варто зазначити, що цей список не можна вважати повним з огляду на різні причини. По-перше, перехід влади від одного імператора до іншого майже ніколи не відбувався гладко. По-друге, часто існувало одразу декілька претендентів на трон, чия боротьба за владу могла тривати роками. Зрештою, існувало також поняття «тетрархії», коли імперією керувало одразу чотири правителі.

Але все це — люди, що незалежно від того, добре чи погано вони правили Римською імперією, водночас намагались усіляко знищити «єресь» християнства. Можна лише радіти, що всі вони милістю Божою зазнали поразки, і з V століття християнство перетворилося з переслідуваної «секти» на державну релігію.

Переклад CREDO за: Кевін Ді Камілло, National Catholic Register

 

https://credo.pro/2021/04/288883
Герасименко Ольга April 19, 2021 at 04:17PM CREDO https://credo.pro

Leave a Reply

Your email address will not be published.