Чи можна заразитися, приймаючи Святе Причастя?

Чи можна заразитися, приймаючи Святе Причастя? https://credo.pro/2021/03/287183 Dovgalova Olena

Наш Господь, щоб бути з нами і для нас, погодився стати звичайними хлібом і вином, і з огляду на це підпорядкуватися біологічним законам, яким вони зазвичай підлягають.

Він так принизився, щоб мати змогу дати нам себе в Євхаристії. Такі наслідки Його любові до нас. Заперечувати їх — це, по суті, заперечувати віру.

 

Як каже сама назва

«Переісточення» або «транссубстанція» — як вказує сама назва — полягає у зміні «істоти» або «субстанції». Якої «істоти»? «Істоти» чого?

Класична онтологія (інакше — метафізика), тобто наука про буття, яка лежить в основі католицького вчення про Євхаристію, передбачає, що кожне буття (тобто все, що існує: кожна конкретна людина, стілець, пес, блоха, виделка тощо) складається з субстанції (але не в розумінні фізики чи хімії) та акциденції (припадкової властивості). Субстанція — це те, що робить річ тим, чим вона є; що вона — така, яка є; що вона взагалі є. Субстанція незмінна. Акциденції (властивості) натомість можуть змінюватися з різною інтенсивністю і в часі.

Пояснімо це на прикладі — дозвольмо це собі — Маринки. Є Маринка. Маринка має свою субстанцію — есенцію своєї «маринкості», завдяки якій вона є собою і ніким іншим — і акциденції. Спочатку акциденції (властивості) Маринки — це бути малою, легкою, безпорадною. Потім та ж сама Маринка стає великою, важкою і розумною. А ще пізніше — великою, середньої ваги і незграбною. Властивості Маринки змінюються, але це — все ще та ж сама Маринка.

Під час Євхаристії — так віримо ми, католики, — відбувається процес, протилежний тому, який ми щойно спостерігали у Маринки. У нас є на вівтарі хліб і вино, які мають свою субстанцію та комплект фізичних і хімічних властивостей-акциденцій. У момент переісточення (транссубстанції) вони перестають бути хлібом і вином, а стають Тілом і Кров’ю Ісуса Христа.

Змінюється їхня субстанція, а акциденції залишають такими ж самими. Вони й надалі стільки ж важать, мають той самий хімічний склад і властивості, підлягають тим самим фізичним і біологічним законам, як і досі.

У Маринки змінювалися риси, але вона залишалася Маринкою. Хліб і вино стали Ісусом і вони вже — не хліб і вино; проте й надалі мають усі риси хліба і вина. У цьому полягає чудо переісточення (транссубстанції). Тому ми називаємо це чудом. Це — найбільше чудо Євхаристії!

 

А як щодо Євхаристійних чудес?

Парадоксально, що Євхаристійні чуда, під час яких Тіло або Кров Господні починають виявляти фізико-хімічні властивості нормального людського тіла і крові, — це «менше» чудо, ніж тоді, коли зберігаються властивості хліба й вина, хоча вони вже ними не є.

 

Читайте також: Чудеса підтверджують присутність Бога в Євхаристії

 

Варто зазначити, що «Євхаристійні чуда» відбуваються зазвичай тоді, коли люди (окремі особи або цілі суспільства) втрачають віру в реальну присутність Ісуса в Євхаристії.

Якщо ми можемо здогадуватися про цілі Бога, то схоже на те, що мета «Євхаристійних чудес» — повернути або зміцнити віру в присутність Ісуса в Євхаристії, ключову й фундаментальну для католиків.

 

Читайте також: 5 чудес, які оживлять нашу віру в присутність Ісуса у Євхаристії

 

Наслідки чуда

Отже, підсумуймо сказане: після переісточення, яке відбувається під час кожної Святої Меси, Тіло і Кров Господні й надалі зберігають звичайні риси хліба та вина. Той самий хімічний склад, ті самі фізичні властивості. Вони так само підлягають тим самим біологічним законам, яким підлягали, бувши хлібом і вином.

Тому Тіло Господнє може засохнути або запліснявіти, а Господня Кров (як і звичайне вино) може скиснути. Це звучить жахливо. Але це так. Це ще одне приниження Христа (теологія називає його грецьким словом «кеноза»). Божий Син принизився у Втіленні, ставши людиною і приймаючи на себе всі наслідки цього — всі людські слабкості й обмеження.

 

Читайте також: Вірус і Причастя

 

Ще в перші століття християнства це здавалося обурливим і недостойним Бога-людини. Через це навіть було проголошено (і так вірили) в певних колах, ніби Тіло Христа було тільки ілюзорним тілом: воно виглядало, як людське, але насправді було лише «костюмом», що не підлягав людським слабостям. Такі погляди були однозначно засуджені Церквою як єресь докетизму (від грец. «dokein» — «вдавати»).

У Євхаристії Христос іде в своєму приниженні ще далі. Він не тільки піддається обмеженням людської природи, але бере на себе обмеження шматка неживої матерії, якими є хліб і вино. І так само, як у Втіленні, так і тут: нічого не вдає, ніким не прикидається.

Наш Господь, щоб бути з нами, погоджується мати властивості звичайних хліба й вина і в зв’язку з цим підлягати біологічним законам, яким вони зазвичай підлягають. Якщо хліб може запліснявіти або стати живильним середовищем для грибка, то й Він може. Якщо вино може скиснути — то може і Він. Якщо і одне й друге може бути носієм бактерій чи вірусів… Він також. Він аж так принизився, щоб мати змогу давати нам себе у Євхаристії.

Такі жахливі наслідки Його любові до нас. Заперечувати це (хоча б із найщиріших і найпобожніших мотивів) — це, по суті, заперечувати віру. Бо віра — це не те, що ми «відчуваємо» або «вважаємо», а послух тому, чого вчить нас Церква, переказуючи депозит віри, яка походить від самого Ісуса.

 

На наріжнику храму

Повторити католицьке вчення про Євхаристію необхідно зокрема сьогодні — під час епідемії відомого вірусу і перед Великодніми святами. Адже час від часу чути голоси, які закликають ігнорувати вказівки та звернення (як єпископів, так і лікарів, і влади) щодо способу прийняття Святого Причастя.

 

Читайте також: «Для вірусу не має значення, чи Причастя на руку, чи в уста»

 

Прийняття Причастя «на руку» теж не 100% безпечне. Але, оскільки ми самі дбаємо про чистоту своїх рук, воно безпечніше від прийняття «до уст», тому що, кладучи гостію на руку вірянина, священник уникає випадкового потрапляння слини людей, які приймають Причастя (не кажучи вже про спонтанний кашель або чихання) і не передає її так іншим причасникам.

Будь-які заклики ігнорувати рекомендації приймати Причастя на руку в ім’я «віри» та довіри Христу, який «не може заразити», — це очевидний непослух Церкві, а також спокуса, якій протистояв Спаситель, коли диявол поставив Його на наріжник храму. «Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: “Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь.” А Ісус сказав до нього: “Написано також: не будеш спокушати Господа, Бога твого”» (Мт 4, 5-7).

Заперечення законів, яким Христос сам по своїй волі підкорюється, стаючи нашою їжею в Євхаристії, це спокушання Господа. Наражати близьких в ім’я «по-своєму» зрозумілої віри та побожності — це насправді віддалити їх від справжньої віри і гріх проти любові: до ближнього і Бога.

Це тому, що, як вчить св.Яків, «чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (Як 1,27). Ігнорування — це також провина (наприклад, невіглаством), особливо якщо воно потім підгодовується і виношується.

Переклад CREDO за: о.Міхал Любовицький, Aleteia

March 25, 2021 at 03:58PM CREDO https://credo.pro

Leave a Reply

Your email address will not be published.