Неспокійне Боже серце

Неспокійне Боже серце

У ніч перед Тайною Вечерею, напередодні свого розп’яття, Ісус відкрив своїм апостолам — а разом з ними й нам — вражаючу істину: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Йн 15,16).

Всі ми відчуваємо тугу за Богом; але ми повинні розуміти й те, що Бог теж відчуває тугу за нами.

 

Прагнення Бога

Катехизм каже: «Прагнення Бога вписане в серці людини, бо людина створена Богом і для Бога; Бог не перестає притягувати до себе людину, і лише в Бозі людина знайде правду та щастя, що їх вона безперервно шукає» (ККЦ 27). Ми прив’язані до Бога, і кожен із нас має у своєму серці діру завбільшки з Бога, якої не вийде заповнити нічим, окрім Господа.

Клайв Стейплз Льюїс визнавав цей універсальний людський досвід і вивів із нього аргумент про існування Бога на підставі людського прагнення. Льюїс вказує на очевидний зв’язок: наші бажання вказують на їхнє власне здійснення. У своїй книжці «Просто християнство» він пише: «Істоти не народжуються з такими бажаннями, які неможливо задовольнити. Дитина відчуває голод; ну, є таке поняття як їжа. Каченя відчуває бажання плавати; ну, є така річ як вода. Якщо я виявляю у собі бажання, якого жодний досвід у цьому світі не може задовольнити, найбільш ймовірне пояснення полягає в тому, що я створений для іншого світу. 

Якщо ми прагнемо нескінченного, вічного щастя й повноти, абсолютної істини, нев’янучої краси і славної досконалості, то все це має існувати. Якщо нескінченна досконалість насправді є, вона може існувати лише в одній істоті, — і вона існує, у Бозі. Наше прагнення Бога, яке ми впізнаємо у бажанні досконалої істини, краси, добра і любові, вказує на Його існування. Коли ми віддалені від Бога, коли ми ще не повною мірою запросили нескінченного Бога заповнити порожнечу в нашому серці, то відчуваємо духовний неспокій».

 

Неспокійне серце

Коли наші тілесні бажання не виконуються належним чином, ми відчуваємо біль, дискомфорт і неспокій. Подібним чином, коли наші духовні бажання не задовольняються, ми відчуваємо неспокій і тривогу в душі.

Святий Августин пояснює цю істину терміном «неспокійне серце». Він пише, що людське серце завжди тужить, прагне і шукає, але ніколи по-справжньому не знаходить спокою, миру і радості — ніде, крім Господа. Як прославлення Бога, Августин пише: «Ти сотворив нас для себе, і неспокійні наші серця, аж доки не спочинуть у Тобі».

Ми не мусимо вірити на слово святому Августинові; наш власний досвід сам говорить про те, що ми не можемо знайти справжньої повноти і відпочинку в цьому світі. Як часто ми звертаємося до скінченних речей у пошуках нескінченного щастя? Ми дивимося на такі матеріальні речі, як гроші, алкоголь і задоволення, але продовжуємо хотіти більшого й ніколи не відчуваємо повного задоволення. Навіть у пошуках нематеріальних речей, таких як успіх, слава і влада, нам ніколи не буває досить, і ми постійно намагаємось ухопити більше. Це не означає, що ми не повинні бажати ні їжі, ні задоволень, ні успіху та сили, — просто ці речі не здатні остаточно заспокоїти найглибшу тугу нашого серця. Вони — товари, а не Бог. Коли ми дозволяємо їм посісти місце Бога, вони перетворюються на ідолів.

Ці речі — неправильні шматочки для заповнення діри розміром із Бога. Вони мають кінцеві розміри, тоді як порожнеча нашого серця нескінченна. Ця безперервна людська боротьба, проведена у намаганнях заповнити нашу божественну тугу земними благами, призводить до неспокою серця. Ми втомлюємося від зневіри, у перспективі тривалого щастя, і продовжуємо гадати: що ж нас насправді порадує?

 

Пошуки Бога людиною

Катехизм каже, що людина — істота релігійна, і тому вона завжди шукатиме Бога. Навіть ті, хто заперечує Його існування або ставиться до Нього байдуже, все ще залишаються релігійними істотами, а отже, шукатимуть Бога, навіть несвідомо. Вони можуть шукати Його в незліченних матеріальних і нематеріальних речах, які може запропонувати цей світ: у грошах, славі, владі, успіху, задоволеннях, — але в кінцевому підсумку ці зусилля виявляться марними. 

Причина, чому мирських речей замало для того, щоби принести нам остаточне щастя, полягає в тому, що ми прагнемо нескінченного щастя, якого світ, з усіма його дарами, неспроможний забезпечити. Поки ми шукаємо нескінченного щастя у скінченних речах, ми будемо розчаровані.

У своїй «Сповіді» Августин пише про пошуки Бога з поетичною красою: «Надто пізно я полюбив Тебе, Красо, завжди давня і завжди нова, надто пізно я полюбив Тебе. Ти була в мені, але я був зовні й ганявся за тим, що Ти сотворила і що без Тебе не могло б існувати. Ти завжди є зі мною, але я не був із Тобою».

Августин починає свої пошуки Бога ззовні, шукаючи Його в матеріальному світі, не визнаючи, що Господь уже перебуває в ньому. Але, з Божої ласки, Августин нарешті знайшов Господа — бо насправді Господь шукав його. Увесь той час, поки він шукав Бога, Бог тягнув його до себе. Бог не пасивний у наших стосунках із Ним: Він головна дійова особа. Він кличе нас. Він дає нам благодать пізнати і полюбити Його.

Господь звертається до нас так, як лиш може. Він кличе нас із глибини свого серця, являє нам себе у Писаннях і на хресті. Він тягне нас до себе через наші бажання і пристрасті. Але найбільше Він говорить до нас через наші рани і нашу боротьбу. Клайв Льюїс пише: «Бог шепоче до нас у наших задоволеннях, говорить через нашу совість, але кричить від нашого болю: це Його мегафон, який пробуджує глухий світ».

Саме в наших ранах, боротьбі, гріхах і болях ми найвиразніше чуємо, як Господь кличе нас. Святий Августин писав: «У своїй найглибшій рані я побачив славу Твою, і вона мене засліпила». Навіть у тих сферах життя, у яких, як ми вважаємо, Бог відсутній, Він манить нас і просить запросити Його до себе. Не лише наше серце неспокійне — Бог так само прагне нас.

 

Неспокійне Боже серце

Августин писав, що ми маємо неспокійне серце, яке знаходить справжній спокій лише у Бозі. Тому важливо як розуміти, так і проголошувати неспокійне Боже серце.

Папа Бенедикт XVI писав: «Не тільки ми неспокійні через Бога; Боже серце непокоїться через нас. Бог чекає на нас. Він шукає нас. Він так само не знає спокою, поки не знайде нас. Боже серце неспокійне, і тому Він вийшов на шлях назустріч нам — у Віфлеєм, на Голготу, від Єрусалима до Галілеї, і аж до самого кінця землі».

Катехизм пояснює, що «молитва, знаємо ми це чи ні, є зустріччю Божої спраги з нашою спрагою. Бог спраглий, щоб ми були спраглі Його» (ККЦ 2560). Клайв Льюїс висловлює думку, що говорити про пошуки Бога людиною так само безглуздо, як говорити про пошуки мишею кота. Він уже і завжди шукає нас. Коли ми шукаємо Його, то це відбувається тому, що Він дає нам благодать.

Господь прагне нас нескінченно більше, ніж ми прагнемо Його. Історія спасіння — це історія про те, як Бог прагне свого народу, кличе його, запрошує до себе. Наше духовне життя починається тоді, коли ми усвідомлюємо, що Він нас кличе, бо Його серце неспокійне. Шукаймо спокою у знанні того, що Бог нас любить, бажає і обирає.

Переклад CREDO за: Гантер Леонард, Catholic Stand

 

https://credo.pro/2021/06/293431

Leave a Reply

Your email address will not be published.