Розвиток побожності до св. Йосифа. Як проростало засіяне Богом зерно

Як відомо, Католицька Церква оголосила цей рік Роком св. Йосифа. СREDO продовжує ділитися дослідженнями о. Назара Зузака в межах катехиз, присвячених Обручникові Пресвятої Діви Марії, Покровителю Вселенської Церкви. 

 

 

Сьогодні о. Назар наблизить глядачам історію розвитку культу св. Йосифа та познайомить із важливими особами в історії Церкви, які активно сприяли тому, щоб Опікун Святого Сімейства вийшов для нас із тіні, щоб ми могли ближче пізнати того, кого Бог обрав і приготував для виховання свого Сина і кому довірив опіку над Матір’ю Спасителя світу.

— В історії розвитку культу св. Йосифа можна виділити три у певному сенсі ключові постаті, які відіграли важливу роль у цьому процесі. 

Однією з цих постатей є папа Климент ХІ. На момент обрання папою він був архідияконом, і пресвітерські та єпископські свячення прийняв безпосередньо перед тим, як стати на чолі Церкви. На той час йому був 51 рік. Климент ХІ був дуже скромним та побожним, увійшов в історію Церкви як папа, що мав особливу побожність до св. Йосифа. Він був автором деяких частин літургії годин на честь св. Йосифа. Підніс його свято до подвійного другого класу, що згідно з тодішньою класифікацією літургійних днів було передостаннім щаблем, якщо йдеться про ієрархію свят. Він ціле життя своїм прикладом заохочував вшановувати Обручника Пресвятої Діви Марії. Відійшов до вічності 19 березня 1721 року, у день спомину св. Йосифа. 

Ще однією важливою особою в цьому процесі був французький богослов, єпископ, один із найвидатніших християнських проповідників усіх часів, Жак-Бенінь Боссюе. Людина надзвичайно ерудована, яка досягла у житті та кар’єрі значних висот. Бувши придворним проповідником, він став прикладом того, як сила слова здатна впливати на життя не лише християн, але й на політичні течії держав. Під кінець життя він написав трактат про св. Йосифа, в якому називає його найславетнішим з-поміж усіх святих і своїм ідеалом. Це парадоксально, адже автор трактату був людиною публічною, відомим проповідником, але за взірець свого священницького служіння Христові обрав для себе св. Йосифа, про якого там мало було відомо. 

І нарешті, італійська бенедиктинка, сестра Марія Цецилія Баї. Вона належить до плеяди містиків, яких Господь надихає поглиблювати Таємниці Втілення і всіх осіб, які відігравали важливу роль у Божому плані, щоб ця Таємниця стала нам ближчою і щоб вона сповнилася так, як цього хоче Господь Бог. Отже, вона пише твір під назвою «Внутрішнє життя св. Йосифа». Якщо інші святі та блаженні містики згадують св. Йосифа спорадично і переважно в контексті життя Спасителя та Його святої Матері, то с. Цецилія цілковито зосереджується на св. Йосифі. Звісно, його постать не відірвана від контексту Історії спасіння; але він у її творі є головним героєм. «Внутрішнє життя св. Йосифа» написане у дещо сентиментальній формі, що було цілком у дусі того часу, але дуже гарно і яскраво описує св. Йосифа. Папа Бенедикт XV радив цю книгу, як добру для розвитку християнської побожності в контексті кращого пізнання особи св. Йосифа. 

Тим часом Церква стояла на порозі багатьох криз і знаком їхнього наближення було скасування ордену єзуїтів папою Климентом XIV, потім розпочалася Велика французька революція, що принесла переслідування і величезну шкоду Церкві не лише у Франції, але й вплинула на науку та суспільну думку Європи, у тому числі також і на зменшення кількості нової релігійної літератури. Тож кінець XVIII — початок XIX століття «ставить на паузу» процес поглиблення знань про особу св. Йосифа.

Якщо подивимося назад, то побачимо, що процес пізнавання особи святого Йосифа відбувається певними сплесками: є періоди, коли Святий Дух активно промовляє через богословів, християнських письменників, містиків, а потім настає період певного затишшя. Господь дозволяє, щоб засіяне Ним зерно проростало у серцях вірян. Перша половина ХІХ ст. є часом розвитку різних рухів мирян, які організовувалися у братства і товариства на честь св. Йосифа. Тоді й поширюється культ св. Йосифа як покровителя вмираючих, і папа Бенедикт XV на початку ХХ ст. урочисто проголосить св. Йосифа, у документі Bonum sane, покровителем вмираючих. Проте у цей час фактично не з’являється жодного нового твору, присвяченого св. Йосифу. 

Отже, початок ХХ ст. — це час, коли зменшується кількість літератури, присвяченої Обручнику Діви Марії, та збільшується кількість мирян, які його вшановують. Від середини ХІХ ст. до Апостольського престолу надходить дедалі більше звернень, щоб надати святам, присвяченим Опікунові Святого Сімейства, вищого літургічного рангу. Згодом з’являється переконання, що в ці нелегкі часи саме св. Йсиф має бути Покровителем Церкви. 

Тут прикладом може слугувати Жан Жозеф Лятаст, ревний місіонер, засновник багатьох згромаджень та побожних товариств. Маючи намір заснувати Згромадження Сестер Домініканок із Витанії, він зіткнувся з труднощами, які йому видавалися нездоланними. І в цій складній ситуації, не знаючи, звідки шукати допомоги, він звертається до св. Йосифа. Натомість обіцяє присвятити своє життя тому, щоб Церква проголосила св. Йосифа своїм покровителем і щоб його ім’я Опікуна Святого Сімейства було внесене до канону Святої Меси. Може видатися, що цей священник мав якусь сентиментальну побожність до св. Йосифа; але згодом ми побачимо, що його дії буди подиктовані тим натхненням, яким Дух Святий надихав не сотні, а навіть тисячі вірян у цілому світі. 19 березня 1866 року о. Жан Жозеф складає цю обітницю і передає через знайомого священника своє прохання папі Пію ІХ. 

Через чотири роки св. Йосифа проголосять Покровителем Вселенської Церкви. Ця подія станеться завдяки наполегливості багатьох осіб, які, подібно до домініканця Лятаста, вбачали в земному батькові Ісуса надію для цілої Церкви у важкі часи. Пізніше, у 1871 році, папа Пій ІХ в одному зі своїх документів, який має назву Inclytum patriarcham, пояснює, що побожність до св. Йосифа станом на цей час так сильно зросла, а прохань про те, щоб визнати св. Йосифа Покровителем Церкви, стало так багато, аж неможливо було на це не відреагувати і не прочитати у цьому вияві народної побожності натхнення Духа Святого та дії Божого Провидіння. Лише на І Ватиканському Соборі до папи з цим проханням звернулися 153 єпископи, кардинали та генеральні настоятелі різних орденів, а архієпископ Вестмінстера привіз 200 тис. підписів під цим проханням від католиків Великої Британії. 

Отже, можемо зрозуміти, які були масштаби і як глибоко Дух Святий готував Церкву до цього урочистого акту, яким було проголошення у 1870 р. св. Йосифа Покровителем Вселенської Церкви. 

 

Дивіться попередні відео:

 

https://credo.pro/2021/10/301977

Leave a Reply

Your email address will not be published.