Святий Юрій (Георгій) Переможець

Святий Юрій (Георгій) Переможець

Римо-катол.: 23 квітня (довільний спомин)

Християнське передання розповідає, що колись в озері поблизу Бейрута з’явився величезний змій-людожер, який убивав і поїдав людей. Язичницькі жреці, прийнявши цю потвору за якесь «божество», вимагали від людей віддавати на поживу змієві своїх дітей. Навіть склали список і встановили чергу. Коли ж черга дійшла до царської доньки, за якою всі плакали, а нечисленні християни молилися за неї, — перед нею з’явився вершник на білому коні. Він, перехрестившись, став на герць зі змієм і переміг його. Вдячні мешканці міста, які знову могли спокійно жити, масово прийняли християнство (називають число близько 25 тисяч, не рахуючи жінок і дітей), а на березі озера, де було вбито чудовисько, збудували церкву, освятивши її в ім’я Пресвятої Богородиці і переможця змія — великомученика Юрія, відомого у християнському світ також під іменем Георгій Переможець («Побідоносець»). Натомість до імені Юрій частіше додається епітет «Змієборець». А передання про його чудесну перемогу над страхітливою потворою дійшло до нас у різних версіях. Згідно з однією, це відбулося за життя св. Юрія, згідно з іншою — він явився приреченій царівні вже після завершення свого земного життя.

Хто ж був цей святий, чиє ім’я широко відоме християнам, а в його особі вони вбачають свого захисника і покровителя? Відомо, що народився він у ІІІ столітті, між 256 і 281 роками, в Каппадокії, що входила тоді до складу Римської імперії. Одні джерела подають, що батько майбутнього святого займався сільським господарством (не уточнюючи, чи був він простим селянином, чи великим землевласником), інші ж — і це здається вірогіднішим — кажуть, що походив він з аристократичного роду каппадокійських греків. Його батько, римський офіцер Гіротоній, і мати Поліхронія були християнами. Гіротоній обіймав високу посаду в римському війську, але під час чергового вибуху антихристиянських переслідувань був страчений за віру у Христа. Тоді Поліхронія разом із дитиною перебралася до міста Лідди в Палестині, де мала маєток. Подальше своє життя вона присвятила вихованню сина. Читала йому фрагменти зі Святого Письма, часто розповідала про подвиг християнських мучеників і про вірність Христу його рідного батька.

Успадкувавши від батьків християнську віру, Юрій вирішив наслідувати батька й у виборі професії. Досягнувши повноліття, він вступив на військову службу, де показав себе як вправний воїн і здібний командир, відзначившись розумом, мужністю, хоробрістю і фізичною силою. Невдовзі, попри молодий вік Юрія, імператор Діоклетіан призначив його на високу командну посаду в своїй особистій охороні. Згодом Юрій став трибуном і військовим радником імператора. І тут, розповідаючи про майбутнього святого, потрібно хоч би кілька слів сказати про його «шефа».

Отже, Діоклетіан, який обіймав імператорський престол у 284-305 рр., був, поза сумнівом, талановитим урядовцем. Саме завдяки проведеним ним реформам імперія, яка у другій половині ІІІ ст. була на межі розвалу, змогла війти з кризи і проіснувати ще понад 150 років. Всіляко зміцнюючи особисту владу, він, однак, не чіплявся за неї до останнього, і в 305 р., коли його здоров’я погіршилося, вперше в римській історії добровільно залишив імператорський престол. На жаль, свої таланти і здібності Діоклетіан далеко не завжди використовував для добра. Бувши фанатично відданим язичницьким «божествам», він захопився ідеєю відновити в імперії язичницькі культи, які дедалі більше занепадали, поступаючись місцем вірі у Єдиного та Істинного Бога. Цей намір, як і всі інші, він впроваджував у життя твердо і наполегливо, і саме тому його ім’я в історії пов’язується не з проведеними ним реформами ані з його добровільним відреченням від влади, а з найбільш масштабним, найбільш жорстоким і кровопролитним переслідуванням християн.

Коли у 296 р. було видано відповідний наказ, Юрій, не чекаючи, коли до нього дійде черга, став на захист успадкованої від батьків віри. Спочатку він продав усе майно, яке отримав у спадщину від матері, а виручені гроші роздав бідним. Далі, відпустив на волю усіх своїх рабів. Закінчивши «земні» приготування, Юрій сам явився в сенат, де заявив, що він християнин. Його промова у сенаті була сповнена переконливих аргументів проти імператорського указу про переслідування християн. Закінчив він її словами: «Я раб Христа, Бога мого, та свідчу про цю істину». Коли ж один із членів сенату спитав словами Понтія Пилата: «Що таке істина?», святий відповів: «Істиною є сам Христос, якого ви гоните». Діоклетіан усіляко намагався примусити Юрія зректися християнської віри, використовуючи для цього випробуваний метод батога і пряника. Спершу вмовляв, обіцяючи усілякі земні блага, потім наказав піддати тортурам. Юрія замкнули у в’язниці, поклали спиною на землю, забивши ноги в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Однак він не тільки не відрікався, але й прославляв Господа за можливість страждати за Нього.

Але це був тільки початок. На другий день за наказом Діоклетіана Юрія піддали колесуванню: його прив’язали до великого колеса, яке оберталося, й гострі шипи, прикріплені знизу під колесом,  рвали тіло. Святий мученик взивав до Господа про підтримку, але потім замовк. Імператор подумав, що він уже мертвий, і наказав зняти тіло з колеса. Тоді Юрієві явився у видінні Ангел Господній в образі світловолосого юнака, який поклав на нього руки, сказав: «Радуйся!» — і страшні рани загоїлися. Під впливом побаченого багато хто визнав істинність християнської віри і навернувсядо Христа і Його Церкви. Двоє високопосадовців — Анатолій і Протолеон, — які були християнами, відкрито оголосили це імператорові, за що були страчені за його наказом.

А муки Юрія Переможця тривали. Тепер Діоклетіан наказав кинути його в яму з негашеним вапном. Юрій пробув в ній три дні, але залишився живим. Згодом, сподіваючись так принизити християнську віру, Діоклетіан сказав Юрієві, щоби той воскресив його померлого слугу Афанасія. Великомученик відповів: «Ти спокушаєш мене, але заради спасіння народу цього, що побачить силу Христа, Бог мій сотворить таке чудо». За молитвою святого Юрія чудо сталося. Серед тих, хто завдяки його свідченню віри навернувся до Христа, була і дружина Діоклетіана імператриця Олександра. Спочатку вона дорікала чоловікові за жорстоке поводження з Юрієм, потім і сама прийняла Таїнство Хрещення. Дізнавшись про це, Діоклетіан наказав стратити і її. Але цього не сталося — Милосердний Господь забрав душу імператриці раніше, ніж її привели на місце ганебної страти. Самого ж імператора все це, однак, не переконало, а чудесне воскрешення померлого слуги, навпаки, ще більше розлютило.  

У ніч перед судом великомученик невтомно молився і йому явився Христос, який обійняв його і, поклавши на голову вінець, сказав: «Не бійся нічого, й сподобишся Царства зі Мною». Отже, не дивно, що остання спроба Діоклетіана відвернути Юрія від Христової віри, до якої він вдався в день суду, запропонувавши йому стати співправителем імперії, виявилась, як і всі попередні, марною. Юрій її рішуче відкинув. А коли йому сказали увійти в капище і принести жертву язичницьким ідолам, він увійшов і… ідоли попадали. Передання розповідає, що святий увійшов, перехрестився і звернувся до головного ідола зі словами: «Чи ти хочеш прийняти від мене жертву як Бог?» Біс, який жив в ідолі, закричав: «Я не Бог, єдиний Бог тільки Той, якого ти проповідуєш». Ідоли впали додолу і порозбивалися. Чи справді це було так, як говорить передання, чи Юрій поскидав їх власними руками? Може, й поскидав, чим і довів нікчемність язичницьких псевдобожеств, які дозволяють себе скидати і розбивати.

У день страти Юрій тримався мужньо і спокійно, не впадав у розпач і просив у молитві пробачити його вбивць, повторюючи слова Ісуса: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34). Так само, спокійно і мужньо, він віддав своє життя за Христову віру. Це сталося 23 квітня. Муки і смерть, що він їх прийняв, наслідуючи свого Господа і Вчителя, стали продовженнями перемоги Христа над злом і смертю. Тому Церква називає святого Юрія Переможцем, а його зображення на білому коні зі списом у руках символізує перемогу Христової Церкви над спокусником дияволом — «стародавнім змієм» (Одкр 12,3; 20,2).

Вшанування святого Юрія почалось у V столітті й широко розповсюдилось у Середні віки. Нині Юрія Змієборця можна без перебільшення назвати одним із найвідоміших християнських святих у світі. Своїм покровителем його вважали візантійські імператори, а згодом — київські князі. З іменем Святого безпосередньо пов’язаний початок хрещення Київської Русі — адже св. Володимир Великий прийняв Таїнство Хрещення у Георгіївському монастирі поблизу Херсонеса. Невідомо, хто саме проголосив св.Юрія покровителем Русі-України, але найбільше для поширення його культу в руських землях зробив князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні ім’я Юрій. 1030 року, під час походу на північ, у чудські землі, він заснував там місто, яке назвав Юр’євим (нині — естонське місто Тарту). За два роки князь заснував ще одне місто-фортецю з такою ж назвою — за 80 кілометрів на південний захід від Києва. Коли місто спалили монголи, в ньому залишилась тільки біла будівля церкви, спорудженої 1050 р. Від неї і походить сучасна назва міста — Біла Церква.

1037 року Ярослав розпочав будівництво Георгіївського монастиря в Києві і звів у ньому храм, який до наших днів не зберігся. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах.

Святий Юрій є також покровителем Львова. Легенда розповідає, що коли князь Лев Галицький готував місце для будівництва Високого Замку, його слуги натрапили на страшного змія. Князь убив ту жахливу потвору, а на горі, де було її лігво, наказав, на знак вдячності Юрієві Змієборцю за допомогу і заступництво в цій  боротьбі, збудувати храм в його ім’я. Цей храм стоїть і понині. Це собор св. Юра — один із найбільших і найвеличніших храмів Української Греко-Католицької Церкви. 

Для багатьох поколінь св.Юрій став прообразом лицарства і символом боротьби проти зла, покровителем захисників Вітчизни і борців за свободу свого народу. Було засновано лицарські ордени, названі його іменем. В його ім’я під час обряду посвячення в лицарі складали присягу середньовічні воїни. Культ Юрія Переможця перейняли українські лицарі — козаки. Острів Хортицю вони назвали його іменем, а козацьку пісню «Нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати» українці співають і донині. Святий Юрій — покровитель Київської області, Галичини, міст Володимира-Волинського, Дрогобича, Збаража, Любомля, Ніжина, Смотрича та Сучави, його зображення вписане в герб Світловодського району Кіровоградської області. Своїм покровителем св.Юрія Переможця обрала українська молодіжна скаутська організація «Пласт».

Зв кордоном св.Юрій вважається покровителем Англії, Португалії, Литви, Грузії, Ефіопії, Каталонії, італійських міст Генуї та Феррари, грецької армії. До Юрія звертаються у молитвах із проханнями про душевне й тілесне здоров’я, про родючість землі, а найбільше — про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі.

Християни західного обряду згадують св. Юрія Переможця 23 квітня, східного обряду — 6 травня. В Грузії, Болгарії, Хорватії та Сербії цей день є офіційним святом.

 


© Copyright «CREDO» 2020. Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.

 

https://credo.pro/2021/04/261633
Єрмак Ірина April 22, 2021 at 06:56PM CREDO https://credo.pro

Leave a Reply

Your email address will not be published.