За що Че Гевара вилаяв Хрущова – і чому, попри допомогу Кремля, програв болівійським селянам (Відео)

Привіт! Це Історія для дорослих. Сьогодні – про найпопулярнішого комуніста у світі – Че Гевару. Його малюють на стінах, носять на футболках і безжально використовують у рекламі. Образ борця з імперіалізмом і капіталізмом досі симпатичний багатьом. А ще Че був красунчиком – це теж важливо. І комендантом табору смерті був чудовим!

Починаємо історію про Ернесто Гевару де ла Серна. Його біографія – справді романтична далі нікуди.

Ну хіба те, що Ернесто – син багатого плантатора і власника чайної фабрики, – не дуже пасує борцю за народне щастя. Але все решта, що про нього кажуть – просто епічне.

Хлопчик-астматик, який переміг себе і зайнявся спортом.

Перспективний медик-алерголог, який покинув кар’єру, щоб безплатно допомагати прокаженим.

Мандрівник, який із товаришем об’їздив усю Південну Америку на одному мопеді на двох – хіба ж це не надихає?

Як тільки на континенті вибухнула перша за його життя революція – у Гватемалі – Ернесто кинув мандри та прокажених і рвонув туди. Коли революцію придушили штатівські капіталісти, – зненавидів їх, як Ленін буржуазію. Втік до Мексики і там одружився з перуанською революціонеркою Ільде Гадеа. Вона була старшою за нього, тому в листах він називав її “старенькою”. А на весіллі у них сам Фідель Кастро гуляв!

Нові друзі – кубинські емігранти – дали Геварі прізвисько Че. Це суто аргентинське слово-паразит, типу нашого “ну” чи російського “бля”. Його Ернесто вставляв, де треба і не треба.

Фідель тоді саме програв свою першу спробу підняти революцію на Кубі. Там правив такий собі маленький Путін – Фульхенсіо Батіста. Станом на 1956 рік був при владі уже понад 30 років. Як і Путін, заради пристойності іноді йшов на пониження до прем’єр-міністра, а президентом робив свою маріонетку.

Створив корумпований олігархічний режим, який не любили всі опозиціонери – від лівих популістів до проамериканських демократів. І ті, й інші починали революції – але програвали.

І тут Фідель розробив уже “безпрограшний” план: формуємо новий партизанський загін із 80 бійців, збираємо їх усіх на 10-місній яхті, тріумфально висаджуємося на Кубі – і перемагаємо! До загону долучаться вцілілі учасники попередніх революцій – ну що може піти не так?

Мало того, що план був безумним, так ще й пішов за найгіршим сценарієм. По-перше, яхта почала так набирати воду, що довелося викинути всі консерви. До Куби доплили ледве живі від голоду. По-друге, на березі на них чекали не соратники, а їхні трупи, – і солдати Батісти. Ті саме добили рештки повстанців. Те, що загін Фіделя ще й висадився не на пляж, а в болото – годі навіть згадувати.

Результат виявився дещо передбачуваним: половину загону тут же розстріляли урядові війська, ще чоловік 20 здались у полон, зброя потонула в болоті. Втекти і сховатись у горах Сьєрра-Маестра вдалось лише двом десяткам голодних обірванців разом із невмирущим Фіделем та лікарем-астматиком Че, якого доводилось нести на руках.

“Ну все!” – подумав про фіделістів Батіста, і заспокоївся. “Че, ні не все, Че”, – подумав Че Гевара. Він написав дружині: “Я живий і прагну крові!” Партизани пів року сиділи тихо – знайомились із теренами, крали їжу та зброю й агітували селян. Ті їх називали барбудос – бороданями, бо голитись у печерах було нічим. Ще молодий Кобзон про них навіть пісню співав: “Чуєш чеканний крок? Це ідуть барбудос!”

Потім вони говоритимуть, що бороди запустили навмисне – домовились і присягли не голитись до перемоги. Ось і Че запустив ріденьку борідку, а Фідель – широку, яку не збрив до кінця. Так і не повірив у свою перемогу, чи що? Бо вони її якимось дивом таки здобули! Достатньо від’ївшись і зарісши, бородані провели свій перший бій – убили із засідки 5 солдатів Батісти. Це його не стурбувало – бо у нього була 35-тисячна армія з танками й авіацією.

Але до партизанів потягнулись добровольці. Діаспора зі Штатів почала присилати гроші і зброю. У містах активізувались терористи. І на диво – вони перемогли! Народ їх підтримав – за популістські обіцянки, які давав Че у газеті, котру сам і видавав: землю – селянам, фабрики – робітникам, свободу – слову. Партизани спустились із гір і розбили посланий проти них загін. Че, який був лікарем і ідеологом, отримав одразу найвище військове звання – команданте.

Переміг у великій битві за місто Санта-Клара. За два дні, 1 січня, Батіста втік, а 2 січня Че без бою вступив до столиці – Гавани. Ні посад, ні грошей за це начебто не хотів – тільки щастя народного. Книжки написав – кілька томів мемуарів, і ще підручник для майбутніх партизанів. Поїздив світом як представник нової вільної Куби, став кумиром ліволіберальної тусовки. Ось тут він дає прикурити французьким філософам Жану-Полю Сартру і Симоні де Бовуар.

А тут – проповідує щось замерлим шанувальникам.

Романтичний Че швидко обріс міфами.

У своєму прощальному листі Кастро він написав: “Пишаюся тим, що нічого не залишаю своїм дітям”. За прощальний лист – не знаємо, але дітям він залишив віллу у центрі Гавани. Там досі його син живе – від другого шлюбу з соратницею-партизанкою Алейдою.

Туристам віллу не часто показують. Показують інше – бідну хатинку рибалок. Вона стоїть на березі моря біля старої фортеці Сан-Карлос де ла Кабанья. Че тут справді жив, але з практичних міркувань – до роботи близько. Бо у старій фортеці фіделісти влаштували концтабір для своїх ворогів. І комендантом цього табору смерті став саме команданте Че. І тут він розстріляв тисячі людей.

Розстрілював Че не тільки ворожих посіпак, але і соратників-революціонерів. Наприклад, чому зараз ніхто не знає інших команданте? Бодай найколоритнішого – команданте Янкі? Це позивний колишнього американського солдата й авантюриста Вільяма Моргана. Ось він з дружиною-партизанкою в горах.

А тут – в одній шерензі з Че у Гавані – вже поголений після перемоги.

Не знають, бо згадавши про Моргана, треба сказати, що, окрім лівих партизанів, на Кубі були і праві демократи, які підняли повстання у гірському районі Ескамбрай, відтягнули на себе сили Батісти, допомогли Че Геварі майже безкровно взяти Санта-Клару. За чутками – просто підкупили офіцерів гарнізону. І взагалі – першим до Гавани у новорічну ніч вступив саме загін команданте Янкі.

Але комуністи вирізали демократів. Че розстріляв Моргана у дворі Ла Кабаньї. Ось останнє фото Янкі з конвоїрами.

Замість обіцяної свободи Фідель і Че запровадили на Кубі типову червону диктатуру. Замість землі селяни отримали присадибні ділянки, а родючі поля відійшли колгоспам. Промисловість стала державною, партії і свобода слова – заборонені. Якщо при Батісті було близько 5 тисяч політв’язнів, то за Фіделя стало більше як 20 тисяч.

Суди стали ручними. Наприклад Че на певний час очолив Апеляційний трибунал – і не підтримав жоднісінької апеляції! Був відвертим сталіністом – навіть у листах іноді підписувався як “Сталін Другий”. Виступив в ООН – і заявив на весь світ: “Розстріли? Так! Розстрілювали, розстрілюємо і будемо розстрілювати!”. Побував в СРСР – і там публічно вилаяв Хрущова за те, що той руйнує спадок вусатого тирана.

У своїх книгах висунув своєрідну теорію – її зараз називають геваризмом. Мовляв, для соціалістичної революції не важлива готовність суспільства: простіше кажучи, байдуже, чи хочуть люди революції. Потрібна лише невеличка група іхтамнєтів, які розпалять громадянську війну – а далі воно саме піде.

У Кремлі після всіх витівок Геварі сказали: ну от і поїдь кудись і спробуй, раз ти такий розумний.

Че спробував у Конго – вкрай невдало. Створені ним батальйони імені Патріса Лумумби були вщент розбиті крихітним загоном європейських найманців, яких здогадався найняти місцевий президент. А місцеві повстанці пішли на перемови з урядом, бо чомусь захотіли миру, а не війни до повного комунізму.

Гевара спробував нав’язати допомогу повстанцям сусіднього Мозамбіку – але ті його одразу послали лісом.

Че не заспокоївся – і оголосив континентальну війну Сполученим Штатам – у всіх країнах Південної Америки. Почав з Болівії. Там саме народ не хотів революції: селяни були задоволені новою аграрною реформою. Тож Че отримав чудовий шанс випробувати свою теорію. Місцеві комуністи зібрали 50 озброєних бойовиків, а Кремль прислав куратора від КДБ. Вірніше, кураторку – німкеню Тамару Бунке на прізвисько Таня-партизанка.

За чутками, вона стала новою похідно-польовою жінкою невтомного команданте. А болівійці якраз сформували свій перший загін спецпризначення, на зразок американських рейнджерів. Їм на допомогу ЦРУ прислало власного спецагента – біженця з Куби Фелікса Родрігеса, у якого були свої рахунки з комуняками. І кубинець помстився: піймав червоних у засідку і перебив. Таня загинула в бою, а Че здався в полон.

Ось гордий Родрігес стоїть зі своїм бранцем – це останнє прижиттєве фото Гевари. Бо його розстріляли наступного дня.

Читайте також: Як росіянина через жорстокість вигнали з СС, або Хто зі зрадників учив радянських школярів “родіну любіть”

https://www.5.ua/svit/za-shcho-che-hevara-vylaiav-khrushchova-i-chomu-popry-dopomohu-kremlia-prohrav-boliviiskym-selianam-256585.html

Leave a Reply

Your email address will not be published.